У сучасних дослідженнях з музичної психології значна увага приділяється єдності розуму і почуттів. Поряд з накопиченням знань особливого статусу набувають чуттєві форми осягнення дійсності, що яскраво виявляються у дошкільному віці. Чим менша дитина, тим важливішу роль у процесі пізнання відіграють емоції. Перші сильні порухи дитячої душі пов'язані з музикою, оскільки музичні образи спонукають до співчуття і співпереживання. Тому на шляху до розуміння музичного мистецтва діти стають активними співучасниками творчого процесу, внаслідок чого музика сприймається ними як здобуток власного досвіду. У зв'язку з цим безпосереднє виконання музики слід розглядати як невід'ємну частину усвідомленого сприйняття дошкільниками музичних образів. Як зазначено в Базовому компоненті дошкільної освіти, здатність усвідомлювати виконавський характер твору і вміння співвідносити власне музичне виконавство з виконавством інших є одним з показників ступеня компетентності дошкільника в мистецькій діяльності. Та, на жаль, в науково-методичному аспекті ця вимога недостатньо забезпечена, оскільки термін "виконавство" тривалий час використовувався лише у вузьких музикознавчих колах. Якщо по суті виконавство передбачає виконання певних музичних творів, то, безперечно, цей термін можна використовувати і в контексті музичного виховання, адже у старшому дошкільному віці, коли вже є певний досвід музичних вражень, діти здатні до самостійного виконання нескладних музичних композицій. Чим же відрізняється дитяче музичне виконавство від невимушеного наспівування або пританцьовування на радощах? У пошуках відповіді на це запитання одразу пригадуються слова Дмитра Кабалевського: "Музика стає життєдайним мистецтвом лише тоді, коли вона не тільки написана і виконана, а ще й почута". I справді, для будь-якого музиканта-виконавця дуже важливо, щоб його почули. А дитяче виконання музичних творів потребує ще більшої слухацької уваги, адже набагато цікавіше співати, грати і танцювати для мами й тата, для друзів, для улюблених іграшок... З'являється мотивація діяльності: робити не лише для себе, а й для інших. Відтак діти починають розуміти, що їхні старання недаремні і можуть приносити комусь задоволення. Отже, наявність слухача — необхідна передумова дитячого музичного виконавства. А забезпечується це залученням дошкільнят до публічних виступів на святах, концертах, конкурсах або театралізаціях, основою яких є різні види музично-виконавської діяльності: співи, інструментальне музикування і рухи під музику.
Зі співу виростає музика
Спів — найдоступніший вид музично-виконавської діяльності, адже його інструментом є голос, дарований усім природою. При цьому варто враховувати, що у старшому дошкільному віці розвиток співочих умінь і навичок підпорядковується певним фізіологічним закономіностям. Голосові зв'язки дитини тонші та коротші, ніж дорослої людини, тому дитячий спів не можна оцінювати за критерієм сили звучання. Вокальний м'яз ще не сформований, переважає фальцетний механізм звукоутворення, тому голоси дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Більшість дошкільнят ще не вміють співвідносити власні м'язові відчуття зі слуховими уявленнями, а це негативно позначається на чистоті співочої інтонації. Тому педагогу слід знаходити таю формули порівняння, які допоможуть дітям краще зрозуміти зв'язок між голосом і певною висотою звука (наприклад: "Наче метелик звук музичний летить, треба його голосочком зловить!", "3 голосом, як з м'ячиком, пограємо: ним у ціль— у звуки пісеньки влучаємо тощо). Інтонаційні недоліки, спричинені невідповідністю пісні з діапазоном дитячого голосу, усуваються за допомогою транспонування або музичної інтерпретації. Спів відіграє важливу роль не лише у музичному, а й у загальному розвитку дитини. Проспівування слів та фраз на одному диханні покращує дитячу вимову, зміцнює легені, активізує обмінні процеси. Тому вокалізовані вправи та ігри широко використовують у своїй роботі не лише музичні керів-ники, а й логопеди і терапевти. Інструментальне музикування також сприяє загальному розвитку дошкільників: ознайомлення з різними музичними іграшками та інструментами збагачує пізнавальну сферу особистості, а безпосередня гра на таких інструментах розвиває дрібну моторику та координацію рухів. Відтворюючи живі звуки, юні музиканти отримують безліч позитивних емоцій, під впливом яких розкривається їхній творчий потенціал. А участь в оркестрі вчить кожну дитину розуміти інших, узгоджувати власні дії з діями однолітків. Для організації дитячого оркестру необхідний цілий "арсенал" музичних іграшок та інструментів, які умовно можна розподілити на такі групи: * шумові (молоточки, ложки, тріскачки, кастаньєти, маракаси, бубон, румба, барабан, трикутник/дзві-ночки); * ударно-мелодійні (металофон, ксилофон, тубафон); * духові (ріжок, дудочка, сопілка, флейта, тріола, вермона, симона, дитячі саксофон, кларнет, труба); * струнні (дитячі гітара, арфа, цитра, цимбали). Найдоступнішими у виконавському плані є шумові інструменти, оскільки на них можна відтворити будь-який ритмічний малюнок без спеціальних технічних навичок. Шумові ефекти можуть доповнюватися різноманітними звуковими жестами: оплесками, притупами, клацанням тощо. А от гра на металофоні і ксилофоні вже передбачає набуття певних технічних умінь та навичок. Спочатку дитину необхідно навчити правильно тримати молоточок і вдаряти точно по середині пластинки. На цьому етапі дошкільники вчаться відтворювати різні ритми на одно-му-двох звуках. Поступово кількість звуків можна збільшувати, використовуючи усі пластинки. Відтак діти із задоволенням виконують прості мелодії, імпровізують, складають різні підголоски до вивчених творів, підбирають мотиви знайомих пісень тощо. Гру на ударно-мело-дійних інструментах доцільно супроводжувати співом, це допомагає дітям краще зрозуміти та запам'ятати мелодії. У музичному вихованні також часто використовуються духові інструменти, зокрема дудочка і сопілка. Звук на них видобувається легким видихом без напруги і тому гра не потребує багато дитячих зусиль. Навчання гри на духових інструментах починається з найпростіших вправ на одному-двох звуках. Але, як показала практика, навіть у старшому дошкільному віці дітям легше виконувати не окремі мелодії, а ритмічні малюнки на заданому звуці. Дуже важливо ознайомлювати дітей з виразністю звучання кожного інструменту, використовуючи образні порівняння та характеристики. Поступово діти починають розрізняти тембри інструментів, творчо застосовувати їх у імпровізаціях.
У рухах і танцях — музика тіла
Залучаючи дітей до музично-рухової діяльності, слід пам'ятати, що наша мета полягає не у технічному шліфуванні окремих танцювальних елементів, а у збагаченні музичного сприйняття рухливими реакціями. Тому рухи успішно використовуються як засіб активізації розуміння дітьми характеру музики та її образного змісту. Дошкільникам легше запам'ятати ті рухливі елементи, які відповідають певному сюжету і мають яскраві асоціації. Навіть рухи безсюжетних таночків варто пов’язувати зі знайомими життєвими явищами. Тому важливого значення набувають рухливі імітації та ігри, а використання атрибутики і костюмів увиразнює художній образ. Рухи під музику стимулюють поведінкові реакції, розвивають загальну моторику, удосконалюють координацію рухів та просторову орієнтацію, знімають рухову скутість у інертних і пасивних дітей. Тому в цьому виді діяльності розвиваються не лише музично-творчі, а й фізичні здібності дошкільника. Дитяче музичне виконавство відіграє важливу роль у процесі навчання музики старших дошкільників. Під час співу, рухів та гри на інструментах відбувається активне засвоєння необхідних знань, набуття умінь та навичок, формується досвід музично-виконавської діяльності, на основі якого дитина сприйматиме музику більш осмислено. Цілісність такого сприйняття забезпечується інтегративним співвідношенням різних видів музично-виконавської діяльності у їхньому сукупному впливі.
Музика та інтеграція
Інтеграція в галузі музичного виховання може здійснюватися у міжпредметних та внутрішньо предметних зв'язках. Міжпредметна інтеграція реалізується на двох рівнях: художньому і поза художньому. Художній рівень передбачає взаємозв'язок музики з іншими видами мистецтва (літературою, живописом, театром та ін.). Такий взаємозв'язок ми використовуємо майже на кожному занятті, доповнюючи музичний матеріал художнім словом або ілюстраціями, залучаючи дітей до рольового виконання музичних композицій. Позахудожній рівень передбачає взаємозв'язок музики з іншими сферами знань (природа, мова, математика, родина, спорт та ін.). Яскравим прикладом такого взаємозв'язку є інтегровані музичні заняття, що об’єднуються спільною темою з іншими заняттями. Внутрішньоінтегративні зв'язки в музичному мистецтві виникають на рівні взаємодії різножанрової музики і способів її виконання (наприклад, сполучення вокальної та інструментальної музики об'єднує спів та гру на інструментах, сполучення маршової та вокальної музики — рухи та спів, сполучення інструментальної і танцювальної музики — гру на інструментах і рухи тощо). Ця взаємодія зумовлюється цілісною природою музичного мистецтва. Дослідниця О. Рудницька вказує на тісний зв'язок музики й інших видів мистецтва, зазначаючи, що ще з давніх часів первісні форми художньої творчості об’єднували музику і рух. За доби античності музичне мистецтво розвивалось у триєдності поезії, танцю і "чистої" музики. У культурному житті Київської Русі поширеною була творчість скоморохів, у якій поєднувались інструментальна музика, спів і пантоміма. У середні віки пісенно-інструментальне мистецтво бродячих музикантів стало популярним і в захід, європейських країнах (р Німеччині таких музикантів називали шпільманами, а у Франції — жонглерами). У різні епохи оновлювався зміст інтегративних процесів, втілившись у сучасних культурних формах (мюзиклах, музичних відео кліпах, мультимедійних технологіях, молодіжних субкультурах та ін.), що співіснують з традиційним музичним мистецтвом і збагачують його виражальні засоби технічними можливостями. Отже, внутрішньо предметна інтеграція в музичному мистецтві може бути представлена як зв'язність опанування мови музики: від окремих видів музичної діяльності до їх органічного поєднання.
Інтегративний підхід до музично-виконавської діяльності
Головне завдання музичного виховання — навчити дошкільнят сприймати музичні явища цілісно, активно й усвідомлено. Досягти цього можна за допомогою інтеграції різних видів музично-виконавської діяльності, що забезпечує сприймання музики в усіх можливих проявах. А поєднання музичних елементів у різноманітних комбінаціях сприяє накопиченню нового досвіду на основі раніше засвоєних знань, умінь і навичок. В організаційному аспекті інтегративний підхід створює передумови для ущільнення змісту заняття за рахунок посилення взаємодоповнюючих функцій різних видів музичної діяльності. Таким чином вирішується проблема оптимального використання часу заняття. Інтеграція надає музичному керівникові можливість застосовувати традиційний репертуар у новому прочитанні. Творчість педагога-музиканта, його оригінальне бачення варіантів виконання музичного твору в контексті сюжету заняття (або сценарію свята) значно підвищує інтерес дітей до виконавської діяльності. В умовах інтегративного підходу засвоєння окремих видів музично-виконавської діяльності доповнюється використанням прикладів їхньої взаємодії. Результати дитячого музичного виконавства втілюються в музичних композиціях, які за способами виконання можна розподілити на однорідні та мішані. Якщо однорідна композиція передбачає один, окремо взятий спосіб виконання (або спів, або гра на інструментах, або танець), то в мішаній композиції інтегруються різні способи виконання (спів з рухами або спів з грою на інструменті, або рухи з грою на інструменті тощо). Прикладом мішаних композицій можуть бути хороводи, в яких спів сполучається з рухами. Такі комбінації варіюються відповідно до поставлених художніх завдань (будь-яку пісню можна доповнити інструментальним супроводом, танок — підспівуванням, інструментальну п'єсу — виражальними рухами тощо). У дошкільній музично-виховній практиці, поряд з виконанням мішаних композицій, ми пропонуємо використовувати інтегративні музично-ігрові комплекси, що передбачають об'єднання різних видів музично-виконавської діяльності в умовах спільної гри. У музично-ігрових комплексах педагогічний вплив здійснюється непрямим шляхом: через правила гри, сюжет, ролі та ін. Це підвищує розвивальну цінність музичних творів, навіть найпростіших, оскільки діти з більшим задоволенням виконують завдання, емоційніше реагують на зміни в музиці, частіше проявляють творчу ініціативу. Для прикладу наводимо кілька музично-ігрових комплексів та мішану композицію "Дружні музиканти”,, в якій спів інтегрується з інструментальним музикуванням.
"Танцюй як Зайчик"
Інтеграція: спів, виконання рухів під музику. Мета: формувати навички виразного співу; розвивати чуття ритму; активізувати творчу ініціативу; вчити отриманому хороводному кроку. Музичний матеріал: українська народна пісня "Ой у полі жито", українська народна мелодія Гопачок".
Хід музично-ігрового комплексу
Діти стають у коло, у центрі якого навшпиньках сідає одна дитина — це Зайчик. Поки Зайчик спить, всі дітки виконують пісню, супроводжуючи спів наступними рухами:
Ой у полі жито, Сидить зайчик, Він ніжками чеберяє, Коли б такі ніжки мали, То ми б ними чеберяли, Як той зайчик, Як той зайчик!
По закінченні пісні Зайчик прокидається, і діти питають у нього: "А як?", на що Зайчик відповідає: "Ось так!", і під веселу музику танцює ніжками, як забажає. Усі інші повторюють рухи Зайчика. Методичні рекомендації. Попередньо музичний керівник образно розповідає про маленького Зайчика і розучує пісню з усіма дітьми. Потім пропонує пригадати різні рухи, які Зайчик зможе виконати ніжками на місці: підстрибування, маленькі кроки, притупи, "колупалочки", "чеберялочки", "каблучки" та ін. У ході гри музичному керівникові необхідно слідкувати за тим, щоб діти: * виконували пісню виразно і наспівно, без крику; * водили хоровод, дотримуючись єдиного кола; * виконувати рухи ніжками у ритм музики. Для повторного проведення гри в ролі Зайчика обирається та дитина, яка найстаранніше виконала пісню і ритмічно повторила рухи ніжками.
„Дужче в бубон бий”
Інтеграція: спів, гра на бубні, виконання рухів під музику. Мета: вчити різним способам гри на бубні; розвивати чуття ритму; формувати співочі навички; розвивати творчі здібності. Музичний матеріал: пісня "Бубон", муз. М. Красєва, сл. Н. Френкель.
Хід музично-ігрового комплексу
Діти стають у коло, у центрі якого стає одна дитина, тримаючи в руках бубон, — це ведучий. Усі разом виконують співанку-закличку, супроводжуючи спів оплесками, а ведучий ритмічно вдаряє у бубон. Коли характер музики з маршового змінюється на грайливий, діти мають відобразити це своїми діями: ведучий дзвенить бубном угорі, а інші стрибають або кружляють на своїх місцях, чи бігають по колу навшпиньках. Під звуки гліссандо всі присідають і закривають долоньками очі, а ведучий під жваву музику біжить по колу за спинами дітей. Коли ж музика припиняється, він залишає бубон за спиною того, біля кого зупинився — так змінюється ведучий і гра починається знову.
Методичні рекомендації. Попередньо музичний керівник проводить з дітьми бесіду про бубон, уточнюючи, з чого він складається, на що схожий за формою, як на ньому можна грати, що нагадує його звучання тощо. У ході гри слід звернути увагу на те, щоб діти тихенько плескали в долоні на кожну сильну долю, не перекриваючи оплесками власний спів. Ведучий може імпровізувати різні ритми відповідно до метро ритму пісні. Також необхідно заздалегідь домовитись про те, які рухи діти виконуватимуть під грайливу музику (біг по колу навшпиньках, стрибки на місці, кружляння тощо).
