|
|
Страничка психологаСоветы психолога
Портрет гіперактивної дитини Напевне, у кожному дитячому колективі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти на одному місці, мовчати, дотримуватися інструкцій. Вони створюють додаткові труднощі у роботі вихователів і вчителів. тому що дуже рухливі, запальні. дратівливі й безвідповідальні. Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи швидко забувають. Відомий американський психолог В.Оклендер так характеризує цих дітей: «Гіперактивній дитині важко сидіти, вона метушлива, багато рухається, вертиться на місці, іноді надмірно балакуча, може дратувати манерою своєї поведінки. Часто в неї погана координація чи недостатній м’язовий контроль. Вона незграбна, іноді ламає речі, проливає молоко. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона легко відволікається, часто ставить безліч запитань, але рідко чекає на відповідь». Основні прояви гіперактивності можна поділити на три блоки: дефиціт активної уваги, рухове розгальмування, імпульсивність.
Критерії гіперактивності (схема спостережень за дитиною)
Дефіцит активної уваги 1. Непослідовна,їй важко довго утримувати увагу. 2. Не слухає, коли до неї звертаються. 3. З великим ентузіазмом береться до завдання, але не закінчує його. 4. Зазнає труднощів у самоорганізації. 5. Часто губить речі. 6. Уникає нудних і необхідних розумових завдань. 7. Часто буває забудькувата. Рухове розгальмування 1. Постійно крутиться. 2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, видирається кудись). 3. Спить менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві. Імпульсивність 1.Починає відповідати, недослухавши запитання. 2.Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває. 3.Погано зосереджує увагу. 4.Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза) 5.Не може контролювати і регулювати своїх дій. Поведінка слабо керована. 6.Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує різні результати. Якщо у віці до 7-ми років виявляються хоча б шість із перелічених ознак, дорослий може передбачити (але не поставити діагноз!) , що дитина . за якою він спостерігає, - гіперактивна. Нерідко дорослі вважають, що дитина гіперактивна, лише на тій підставі, що вона багато рухається, непосидюча. Така думка помилкова, тому що інші вияви гіперактивності (дефіцит активної уваги, імпульсивність) у цьому разі не враховуються. Особливо часто батьки та педагоги не звертають належної уваги на вияв у дитини імпульсивності. Що ж таке імпульсивність? «Імпульсивність – особливість поводження людини ( у стійких формах – риса характеру), що полягає у схильності діяти за першим спонуканням під впливом зовнішніх емоцій. Імпульсивна людина не обмірковує своїх вчинків, не виважує всі за і проти, вона швидко і безпосередньо реагує і так само швидко кається у своїх вчинках». Гіперактивна дитини не може фізично тривалий час уважно слухати вихователя, спокійно сидіти і стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування лише однієї функції. Якщо в дитини висока потреба в руховій активності, не варто пригнічувати її. Краще спробувати навчити її вихлюпувати енергію прийнятними способами: зайнятися плаванням, легкою атлетикою, танцями, футболом. Звичайно , гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері, а також на початку уроку, а не наприкінці. Навантаження дитини має відповідати її можливостям. На жаль, така дитина не в змозі підтримувати активну увагу упродовж заняття, їй буде легше, якщо заняття поділити на короткі періоди. Під час навчання, особливо на початку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи дорослий може зменшити вимогливість до акуратності. Це дасть змогу сформувати в дитини відчуття успіху ( а як наслідок – підвищити навчальну мотивацію). Діти мають діставати насолоду від виконання завдання, у них повинна підвищуватися самооцінка. Гіперактивній дитині дуже важко змусити себе робити те, що вимагають дорослі. Саме тому бажано вже в дитячому садку вчити дітей дотримуватися встановлених правил та інструкцій. Для цього можна використовувати такий метод. Коли педагог дає дітям нове завдання, він може попросити саме гіперактивну дитину озвучити правило його виконання, розповісти одноліткам, як і що треба виконувати. А для отримання ефективнішого результату можна ще до початку виконання завдання з’ясувати з дитиною, що потрібно для успішного його розв’язання. Система заохочень і покарань має бути доволі гнучкою, але обов’язково послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому і заохочення повинні мати моментальний характер і повторюватися приблизно через 15-20 хвилин. Один із варіантів заохочення – видача жетонів, які протягом дня можна обміняти на нагороди. Пам’ятайте: немає холоднокровності – немає переваги! Перш ніж реагувати на неприємну ситуацію, зупиніться на кілька секунд (наприклад, порахуйте до 10). І тоді, уникнувши емоційного спалаху, ви уникнете і почуття провини за вияв своєї слабкості, зможете краще зрозуміти дитину, якій потрібна ваша підтримка.
Правила роботи з гіперактивними дітьми 1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері. 2. Зменшити робоче навантаження на дитину. 3. Ділити роботу на більш короткі, але частіші періоди. Використовувати фізкультхвилинки. 4. Зменшити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. 5. Посадити дитину під час занять поруч із собою. 6. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, прогладжування). 7. Домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь. 8. Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції. 9. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань. 10. Заохочувати дитину одразу ж , не відкладаючи на потім. 11. Давати дитині можливість вибору. 12. Залишатися спокійним. 13.Приймати дитину такою, якою вона є.
Портрет агресивної дитини
Майже в кожній групі дитячого садка, у кожному класі зустрічається бодай одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисне вживає грубі слова – одним словом, стає «грозою» усього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів та батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину важко прийняти такою , якою вона є, а ще важче зрозуміти. Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша , має потребу в ніжності й допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед виявлення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються довкола неї. Агресивна дитина часто відчуває себе самотньою , нікому не потрібною. Жорстокість й байдужість батьків призводить до порушення стосунків і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. Як стати улюбленою і потрібною – невирішена проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає таких способів, щоб на неї звернули увагу дорослі та однолітки. Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого добивається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може отримати відсіч, а з боку дорослих - покарання . Насправді це – відчайдушна спроба завоювати своє місце під сонцем. Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе. Агресивні діти часто-густо підозрілі й насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших.Такі діти часто самі не можуть оцінити своєї агресивності. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Навпаки, їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації вкрай обмежена. Найчастіше це захисна реакція, До того ж діти не можуть поглянути на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку. На жаль, діти часто переймають агресивні форми поведінки батьків.
Критерії агресивності
Дитина: 1. Часто втрачає контроль над собою. 2. Часто сперечається, лається з дорослими. 3. Часто відмовляється виконувати правила. 4. Часто спеціально дратує людей. 5. Часто звинувачує інших у своїх помилках. 6. Часто сердиться і відмовляється зробити що-небудь. 7. Часто заздрісна, мстива. 8. Чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.
Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому разі, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявлялися бодай чотири з восьми перелічених ознак.
Робота з гнівом
Гнів – це почуття сильного обурення, що супроводжується втратою контролю над собою. На жаль, у нашій культурі прийнято вважати, що вираження гніву – неадекватна реакція. Уже в дитячому віці нам нав’язують цю думку дорослі – батьки, дідусі, бабусі, педагоги. Однак психологи не рекомендують щоразу стримувати цю емоцію, оскільки в такий спосіб ми можемо стати своєрідною «скарбничкою гніву». Крім того, загнавши гнів усередину людина, швидше за все, рано чи пізно усе ж таки відчує потребу виплеснути його. Але вже не на того, хто викликав це почуття, а на першого зустрічного чи на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч. Дослідження свідчать про те, що людина, яка постійно приборкує свій гнів, більше піддана ризику психосоматичних розладів . На думку психологів, невиражений гнів може стати однією з причин таких захворювань, як ревматичний артрит, кропивниця, псоріаз, виразка шлунка, мігрень, гіпертонія. Наприклад, коли дитина розсердилася на однолітка й обзиває його, можна разом із нею намалювати кривдника, зобразити його в тому вигляді й у тій ситуації, як того хоче ображений. Безумовно, подібну роботу треба виконувати разом із дитиною, щоб це не бачив суперник. Після цього діти відчувають полегшення. Щоб допомогти дітям легально виразити вербальну агресію – можна пограти з ними в гру «Обзивалки». Дорослі можуть організувати спортивні змагання з бігу, стрибків, метання м’ячів. Варто пам’ятати, що існує безліч способів вираження гніву, і зняття фізичного напруження дитини. Це ігри з піском, водою, глиною, пластиліном. З глини можна зліпити фігурку свого кривдника, розбити , зім’яти її, розплющити між долоньками, а потім при бажання відновити. Хотілося б наголосити, що гнів не обов’язково призводить до агресії, але що частіше дитина чи дорослий відчуває почуття гніву, то вище імовірність виявлення різних форм агресивної поведінки. Не завжди агресивна дитина визнає , що вона агресивна Більше того, в глибині душі вона впевнена у зворотному: це всі довкола – агресивні. На жаль , такі діти не завжди можуть адекватно оцінити свій стан, а тим паче стан інших дітей і дорослих. Коли дитина навчиться розпізнавати власні емоції і говорити про них, можна перейти до наступного етапу роботи. Формування здатності до емпатії, довіри , співчуття, співпереживання. Агресивні діти мають , як правило, низький рівень емпатії. Емпатія – це здатність почувати стан іншої людини, уміння ставати на її позицію, Однією з форм роботи може бути рольова гра, під час якої дитина зможе поставити себе на місце інших, оцінити свою поведінку збоку. Навчившись співчувати навколишнім людям, агресивна дитина зможе позбутися підозрілості й поміркованості, які завдають неприємностей і самому агресору, і тим, хто поруч з ним. у результаті – навчиться брати на себе відповідальність за вчинені нею дії, а не звалювати провину на інших. Щоправда, дорослим теж не зашкодить позбутися звички обвинувачувати її в усіх гріхах. Наприклад, якщо дитина шпурляє в гніві іграшки, можна, звісно, сказати їй: «Ти – негідник! Від тебе одні проблеми.» Але потрібно сказати : «Я засмучуюсь, коли іграшки розкидані».У такий спосіб ви ні в чому не обвинувачуєте дитину , не загрожуєте їй, навіть не даєте оцінки її поведінки. Ви говорите про себе, про свої відчуття.
Позитивні й негативні способи вираження гніву (рекомендації доктора Р.Кемпбелла). Способи вираження гніву: 1. Позитивні – увічливість, прагнення знайти рішення, вираження основної скарги, 2. Негативні – вираження гніву в нечемній формі, використання лайок, погроз, образ словами.
Правила роботи з агресивними дітьми
1. Бути уважним до потреб дитини. 2. Демонструвати модель неагресивної поведінки. 3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки. 4. Покарання не мають принижувати дитину. 5. Навчати прийнятних способів вираження гніву. 6. Давати дитині можливість виражати гнів безпосередньо після фрустраційної події. 7. Навчати розпізнавання власного емоційного стану і стану навколишніх людей. 8. Розвивати здатність до симпатії. 9. Розширювати поведінковий репертуар дитини. 10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях. 11. Учити брати відповідальність на себе.
Портрет тривожної дитини
Тривожна дитина, входячи до групи, напружено вдивляється в усе, що є навколо, несміливо, майже беззвучно вітається і обережно сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-небудь неприємностей. Таких дітей чимало. Часто вони очікують найгіршого. Діти почуваються безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них завищені вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їх самооцінки низький, такі діти справді думають, що вони гірші за інших, некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах. Для тривожних дітей характерні соматичні проблеми: біль у животі, запаморочення, головний біль, спазми в горлі, утруднене поверхневе дихання тощо. Під час вияву тривоги вони відчувають сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах, пришвидшене серцебиття.
Як виявити тривожну дитину
Найкращий спосіб - спостереження. П.Бейкер і М.Алворд радять придивитися, чи характерні для поведінки дитини такі ознаки .
Критерії визначення тривожності дитини
1. Постійне занепокоєння. 2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь. 3. М’язове напруження (обличчя, шиї) 4. Дратівливість. 5. Порушення сну. Можна передбачити , що дитина тривожна, якщо хоча б один із наведених критеріїв постійно виявляється в її поведінці. Діти часто відчувають страх розлуки з батьками. Наявність страху розлуки можна визначити за такими критеріями .
Критерії визначення страху розлучення
1. Повторюваний надмірний розлад, сум під час розлучення. 2. Постійне надмірне занепокоєння про втрату, про те, що дорослому може бути погано. 3. Постійне надмірне занепокоєння, що яка-небудь подія призведе його до розлуки з родиною. 4. Постійна відмова йти до дитячого садка. 5. Постійний страх залишитися одному. 6. Постійний страх засинати одному. 7. Постійні нічні кошмари, у яких дитина з кимсь розлучається. 8. Постійні скарги на нездужання: головний біль, біль у животі.
Діти, які страждають страхом розлучення, можуть занедужати, якщо багато думають про те, що їх тривожить. Якщо хоча б три риси були в поведінці дитини протягом чотирьох тижнів, то можна припустити , що в дитини спостерігається цей вид страху.
Як допомогти тривожній дитині
Фахівці рекомендують: 1) підвищувати самооцінку; 2) навчати дитину умінням керувати собою в конкретних ситуаціях, що найбільше її хвилюють; 3) знімати м’язове напруження.
Правила роботи з тривожними дітьми
1. Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість. 2. Не порівнюйте дитину з навколишніми людьми. 3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію. 4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що . 5. Частіше звертайтеся до дитини по імені. 6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини. 7. Не висувайте до дитини завищених вимог. 8. Будьте послідовними у вихованні дитини. 9. Намагайтеся робити дитині якомога менше зауважень. 10. Використовуйте покарання лише в крайньому разі. 11. Не принижуйте дитину, караючи її. Якщо батьки не задоволені поведінкою і успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй у любові й підтримці, нехай вона живе в атмосфері тепла й довіри, і тоді виявляються всі її численні таланти.
Що робити , якщо у Вашій родині більше ніж одна дитина?
- Розповідайте старшій дитині заздалегідь про те, що незабаром у неї з’являться братик або сестричка. - Ніколи не порівнюйте дітей. - Не сваріть дітей за прояви агресії один до одного. Намагайтеся пояснювати особистим прикладом , як можна знаходити спільну мову одне з одним. - Якщо у Вас тільки що з’явилася друга дитина, перерозподіліть обов’язки в родині так, щоб і перша дитина не страждала від нестачі уваги. - Покладіть на старшу дитину якісь нескладні обов’язки щодо догляду за маленькою. Вона буде почувати відповідальність і ніжність стосовно маляти.
Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?
- Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою – мовою гри. - Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини. - Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю, то капризів не уникнути. - Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину. - Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі. - Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині – це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають. - Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою. - Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку й повести. - Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.
Як покращити процес адаптації дошкільників
У ході адаптації дошкільника до дитячого садка педагогу потрібно: - приділяти дитині більше уваги та проявляти тепло; - привчати дитину правильно просити допомоги; - якщо багато дітей хочуть сидіти біля педагога під час занять, розваг, то потрібно використовувати просту систему почерговості; - обов’язково хвалити дитину, коли та спокійно самостійно грається; - намагатися залучати невпевнену дитину до гри або заохочувати її більш активно й позитивно взаємодіяти з педагогом та дітьми; - обирати демократичний стиль спілкування, який на початковому етапі має включати в себе: а) дотик (погладжування, перебирання пальчиків дитини, обнімання тощо); б)посмішку (супроводження спілкування приязною посмішкою, відповідь посмішкою на ініціативну посмішку дитини); в) погляд (дивитися в очі дитини під час спілкування, тримати контакт поглядами); г) розмову (ласкава інтонація, називання дитини по імені, діалог з нею); д) поступовий перехід від довербального (або ситуативно-ділового) спілкування до мовленнєвого.
Вихователі повинні: - демонструвати бажану поведінку. Добрий приклад – запорука успіху. Потрібно вголос описувати свої думки та дії, щоб діти могли їх наслідувати; - сприяти створенню системи дружньої підтримки, щоб діти іноді могли звертатися по допомогу до товаришів, а не до дорослих; - допомагати дітям знаходити спільні інтереси, схожі погляди на когось –щось, близькість смаків, однаковість рис характеру тощо; - обговорювати з вихованцями питання дитячої дружби, мотивів її виникнення і припинення, проявів дружньої поведінки, способів розв’язання конфліктів між друзями; - розігрувати з дітьми проблемні ситуації.
У разі агресивних проявів з боку вихованців, вихователю слід: - не сварити дитину за те, що вона посміла гніватися . Навпаки, потрібно поставитися до її обурення з розумінням й повагою: допомогти їй усвідомити і сформулювати свої претензії ; - тільки тоді , коли емоції видухнуть, слід розказати дитині про те, як педагог переживав, коли вона виявляла свій гнів, знайти разом із нею вдалу форму висловлювання претензій; - педагогу обов’язково потрібно вчити дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту; - вихователю слід зупиняти будь-які форми агресивного поводження дитини. Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться в групі в доступному місці; - педагогу необхідно вчити дітей любити навколишній світ. Безумовно, кращий спосіб уникнути надмірної агресивності в дитини – проявляти до неї любов; - боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і педагогів.
|
